Інше
Как уже сообщалось, в Москве с большим успехом прошла персональная выставка В.В. Микиты, заслуженного художника УССР. Это событие особенно значительное в культурной жизни потому, что это первая персональная выставка от закарпатских художников в центре нашей страны. В данное время выставка демонстрируется в Звездном городке ы к ней проявлен большой интерес.
В яркой, наполненной многочисленными событиями культурной жизни Москвы персональная выставка произведений известного ужгородского живописца, заслуженного художника Украинской ССР Владимира Васильевича Микиты, стала заметным явлением. Она привлекла внимание общественности и гостей столицы, получила высокую оценку критики.
Національна спілка художників України представила кандидатуру народного художника України, академіка Академії мистецтв України, нашого відомого краянина Володимира Микити до присудження йому високого і почесного звання лауреата Національної премії імені Т.Г. Шевченка.
Ця давноочікувана звістка викликала багато приємних думок і суджень. Адже питання про це престижне загадьнодержавне визнання самобутнього та за всіма параметрами істинно народного художника поставало неодноразово. Ставилось воно ще за часів, коли Державний комітет з присудження премій Великого Кобзаря очолював покійний Олесь Гончар. Згадую про це тому, що свого часу і я, як колишній начальник управління культури обласної державної адміністрації, мав особисту розмову з Олесем Терентійовичем щодо кандидатури В.Микити на це почесне лауреатство, і, до речі, він схвально про цю кандидатуру відгукувався. Та невдовзі О. Гончара, нажаль, не стало, а, окрім того, було ряд, інших обставин, які, так би мовити, "пригальмували" вирішення цього назрілого питання і котрі тепер не вважаю за потрібне деталізувати. Скажу тільки, що справжній талант громадськістю, суспільством завжди буде визнаний, рано чи пізно помічений і гідно оцінений. Немає ніякого сумніву, що заслужена винагорода обов’язково знайде і такого унікального та універсального майстра, яким є В.Микита.
Соціалістичне мистецтво сьогодні включає творчі здобутки як братніх народів Радянського Союзу, так і країн народної демократії. Отже, вивчення цього діалектично складного і багатовимірного явища повинно поєднувати конкретні дослідження мистецтва кожної етнокультури і порівняльний авалів. Адже виявлені при цьому спільні тенденції ідейного спрямування, тематизму, образно - виражальної мови теж забезпечують розвиток соціалістичного мистецтва як цілісної системи. Як приклад, що має конкретизувати це положення, розглянемо творчість двох художників — Дарії Василянської та Володимира Микити.
Детальніше: Ремінісценції народного у творчості Д. Василянської та В. Микити
У 70-ті роки виставка творів Володимира Микити в Києві була одкровеніям; в часи офіціозу, помпезних соцреалістичних картин від полотен закарпатського художника повіяло щирістю образів, свіжістю думок, непідкупною правдою неприкрашеного, непідсолодженого життя. З тих пір Володимир Микита полюбився киянам і його прийняли у велику родину мистецького братерства, овіяного справжньою мистецькою турботою про долю української образотворчої культури. Багато картин, воістину народно закарпатських, професійно зрілих, філософськи виношених намалював художник за роки, що злетіли журавлиними ключами. Не забулися такі значні твори, як "Дідо-казкар" чи знамените "Ягнятко", "За щастя онука", або "Портрет Федора Манайла", "Ранок" чи "Пам'яті мамки", - у всіх цих та багатьох інших полотнах В.Микита виявив зрілість малярського мислення, пошану до місцевих традицій, розуміння призначення митця бути проводирем нації.